Статті

Інформаційні технології для промислової безпеки

Сергій Стрижак,
експерт технічний з промислової безпеки
ТОВ СП «Товариство технічного нагляду ДІЕКС» (Дніпропетровськ)

Людство нагромадило колосальний досвід у промисловій сфері. Проте це не дає змоги ефективно запобігати або хоча б вчасно передбачати можливі аварії та катастрофи. Ситуацію можна змінити, поставивши інформаційні технології на службу промисловій безпеці.

Робота, яка коштує дорого

Сьогодні існує безліч підходів до вирішення проблем виробничої безпеки, причому для кожного виробництва передбачається свій специфічний перелік заходів, обумовлених конкретними технологічними процесами, видами обладнання, сировини, місцем розташування об’єкта та низкою інших чинників. Здійснюються спроби уніфікувати підходи до підвищення безпеки виробничих підприємств – особливо тих, де обертається велика кількість небезпечних речовин.

Так, 9 грудня 1996 р. в Європейському Союзі було прийнято нині чинну Директиву 96/82/ЄC (відому як Seveso II) про контроль за загрозами виникнення великих аварій, пов’язаних з небезпечними речовинами, яка спрямована на підвищення безпеки виробничих об’єктів, що містять велику кількість небезпечних речовин. До прийняття цього документа діяла Директива 82/501/ЄЕС (Seveso I), а з 1 червня 2015 р. Seveso II замінить Директива Seveso III (2012/18EU).

У Російській Федерації в 2010 р. були прийняті та набули чинності п’ять стандартів (номери за порядком від ГОСТ Р 54141­2010 до ГОСТ Р 54145­2010) під загальною назвою «Менеджмент ризиків. Настанова щодо застосування організаційних заходів безпеки та оцінки ризиків»:

• 54141 – «Еталонні сценарії інцидентів»;
• 54142 – «Методологія побудови універсального дерева подій»;
• 54143 – «Промислові інци­денти»;
• 54144 – «Ідентифікація інци­дентів»;
• 54145 – «Загальна методологія».

(Чотири з п’яти документів, окрім ГОСТ Р 54143­2010, зараз є у від­критому доступі в Інтернеті.)

Ознайомившись із зазначеними стандартами, можу резюмувати: так, безумовно, це корисні документи, і їх треба брати на озброєння. Але не в першу і навіть не в другу чергу! Адже для правильної оцінки ризиків аварій на підприємстві спочатку необхідно провести мало не науково-дослідну роботу:

• правильно побудувати дерево відмов і дерево подій для кожного небезпечного технологічного ланцюжка;
• врахувати при цьому ймовірності відмови кожної одиниці обладнання та кожного контрольно-вимірювального приладу в кожному технологічному ланцюжку;
• взяти до уваги вплив можливої аварії на одній дільниці на інші дільниці та ще безліч інших нюансів.

Сьогодні провести таку роботу під силу лише фахівцям високого класу, і, відповідно, оцінюється вона дуже дорого. Далеко не у всіх вітчизняних підприємств знайдуться на це кошти. Більше того, в Україні дотепер існують такі, які є потенційно небезпечними об’єктами або об’єктами підвищеної небезпеки, але не внесені до державних реєстрів. Якщо їх керівники «економлять» на безпеці у простих питаннях, можна собі уявити, як вони опиратимуться проведенню повноцінного дослідження ризиків на очолюваних ними об’єктах, тим більше знаючи про вартість такої роботи.

Не хочу, щоб склалася помилкова думка: мовляв, наглядові органи погано працюють. Навпаки, працюють  на совість, виявляючи подібні під­приємства. Про це свідчить хоча б той факт, що власники таких «не ідентифікованих» об’єктів періодично звертаються до нашої організації з проханням провести роботи, передбачені Законом України «Про об’єкти підвищеної небезпеки» (від 18.01.2001 № 2245­III).

Корисно, коли «всі все знають»

Стосовно оцінки ризиків великих техногенних аварій, вважаю, що для зниження ймовірності їх виникнення потрібно, у першу чергу, серйозно взятися за обладнання підвищеної небезпеки – навести лад у цьому питанні. Такого обладнання в Україні багато, тому якісно провести його облік, оцінити технічний стан, строки експлуатації, наявність експертного обстеження доволі складно. Ось тут і повинні прийти на допомогу інформаційні технології.

Моя думка така: на законодав­чому рівні необхідно передбачити, розробити і привести в дію єдину загальнонаціональну інформаційно-аналітичну систему (далі – ІАС), до якої надходитимуть відомості про обладнання підвищеної небезпеки на підприємствах України. Тоді буде набагато простіше вести облік, контролювати стан такого обладнання і своєчасність проведення заходів, спрямованих на забезпечення його безвідмовної та безпечної роботи.

Сьогодні інформацію про надійність тієї чи іншої техніки доводиться шукати в Інтернеті або запитувати у виробника. У той самий час як впровадження загальнонаціональної ІАС дасть можливість нагромаджувати й аналізувати статистичні дані щодо ймовірності відмов тих чи інших машин і механізмів, на основі чого можна буде прогнозувати відмови аналогічного обладнання та здійснювати заходи, спрямовані на підвищення безпеки його експлуатації. А в разі невиправдано високого ризику взагалі замінювати таке обладнання.

Усі дані по відмовах, що надходитимуть до ІАС, зберігатимуться в загальнонаціональній базі, доступній для кожного бажаючого. У перспективі це дасть змогу точніше, швидше і, що важливо, дешевше проводити теоретичну оцінку ризиків.

За допомогою інформаційно-аналітичної системи можна буде усунути або мінімізувати ще один неприємний нюанс, який у цілому підвищує ризик виникнення аварії. Уявімо ситуацію, що на підприємстві експлуатується обладнання підвищеної небезпеки зі строком служби, який закінчився. Про цей факт знає власник і, швидше за все, інспектор. З якихось причин таке обладнання продовжує працювати після закінчення встановленого терміну. Згодом стається аварія.

Тепер уявімо, що це обладнання внесено до загальнонаціонального реєстру – інформаційно-аналітичної системи. У цьому випадку, коли закінчуватиметься строк його безпечної експлуатації, ІАС завчасно в автоматичному режимі сповістить про це власника, нагадавши також про можливість виконання тих чи інших дій з метою продовження строків безпечної експлуатації обладнання або його заміни. Одночасно таку ж інформацію отримає інспектор, який є куратором об’єкта, начальник інспекції та центральний апарат наглядового органу. У ситуації, коли «всі все знають», погодьтеся, «забути» про таке обладнання набагато складніше. Це дасть змогу своєчасно та ефективно запобігати потенційним аваріям.

Таким чином, очевидно, що збирання статистичних даних про аварії, подальший аналіз і прийняття за його результатами відповідних рішень сприятимуть підвищенню рівня промислової безпеки на підприємствах України. При цьому нагромадженою інформацією можна й треба обмінюватися з іншими країнами, зокрема, що входять до Європейського Союзу. У ст. 19 згаданої вище Директиви 96/82/ЄC передбачається обмін такими даними та набутим досвідом щодо запобігання серйозним аваріям і зменшення їх наслідків, з обов’язковим аналізом причин аварії, викладенням зроблених висновків і заходів, яких необхідно вжити, щоб уникнути подібного в майбутньому.

СМС + Інтернет

Поліпшення якості обліку та контролю за станом обладнання підвищеної небезпеки все одно не може повністю виключити можливість аварій і їх негативних наслідків. Ось тут і приходять на допомогу сучасні інформаційні технології, потрібні для впровадження та якісного експлуатаційно-технічного обслуговування автоматизованих систем оповіщення населення, особливо в ситуації, якщо сталася аварія та існує загроза життю і здоров’ю громадян (передбачено п. 26 «Положення про організацію оповіщення і зв’язку у надзвичайних ситуаціях», затвердженого постановою КМУ від 15.02.1999 № 192).

Ще у 2004 р. розпорядженням Кабінету Міністрів було затверджено Комплексну програму розвитку системи зв’язку, оповіщення та інформатизації МНС України, що передбачає перехід на сучасні канали зв’язку та автоматизацію оповіщення. Як повідомлялося в ЗМІ, у травні 2013 р. в місті Перещепине Новомосковського району Дніпропетровської області впровадили пілотний проект системи оповіщення населення, який передбачає передачу СМС­повідомлень телекомунікаційними каналами одного з мобільних операторів зв’язку. Ідея заслуговує на особливу увагу – адже сьогодні мобільний телефон є практично в кожного громадянина України. Прикро лише те, що проект дотепер залишається пілотним попри загальну телефонну «мобілізацію».

З метою своєчасного та ефективного оповіщення населення можна й треба використовувати ресурси Інтернету. Причому варіантів тут безліч. Наведу один, який «визрів» у процесі роботи над цією статтею. Під кожне підприємство, де існує ймовірність великих аварій, заздалегідь створюються «аварійні сторінки» з описом типових надзвичайних подій, можливих на об’єкті, небезпечних чинників і дій населення. Уся необхідна для цієї сторінки інформація міститься в плані локалізації і ліквідації аварій, який згідно зі ст. 11 Закону «Про об’єкти підвищеної небезпеки» повинен бути розроблений для всіх об’єктів підвищеної небезпеки. Для цих сторінок має бути передбачена можливість корегування опису надзвичайної ситуації та уточнення рекомендацій для населення у міру того як надходитиме оперативна інформація про НП на об’єкті.

Подальша схема у разі аварії, наслідки якої загрожують конкретному регіону, така. При спробі користувача з IP­адресою, зареєстрованою у певній зоні (її межі залежать від масштабів аварії), перейти на будь-який електронний ресурс інтернет­провайдери перенаправлятимуть його на «аварійну сторінку». Не постійно, а, скажімо, через раз. Повністю блокувати доступ до інших ресурсів Інтернету не треба, оскільки людина може шукати додаткову інформацію про аварію або сповіщати рідних, близьких, знайомих, зокрема, через соціальні мережі.

Це просто ідея, яка демонструє потенційні можливості сучасних технологій зв’язку з оповіщення населення про надзвичайну подію. Безумовно, розробляти та впроваджувати такі алгоритми повинні фахівці.

Подібні схеми з інтернет­сторінками потрібні навіть тоді, коли діятиме СМС­оповіщення. Адже на телекомунікаційних каналах мобільних операторів можливі перевантаження, які призводять до проблем із доставкою СМС, а Інтернетом середньостатистичний українець користується все частіше – це збільшує відсоток населення, яке вчасно буде сповіщено про аварію.

Повертаючись до теми єдиної загальнонаціональної інформаційно-аналітичної системи, додам, що відомості, нагромаджені та проаналізовані завдяки їй, дадуть можливість точніше прогнозувати розвиток аварій і, отже, давати більш чіткі вказівки населенню щодо дій, необхідних для мінімізації наслідків надзвичайних подій.

Плюси впровадження ІТ

Грамотний підхід до вирішення проблем виробничої безпеки шляхом впровадження інформаційних технологій дасть змогу:

• зменшити витрати на забезпечення безпечного функціонування устатковання підвищеної небезпеки як з боку власника, так і з боку наглядових органів;
• у цілому знизити ризик виникнення великих техногенних катастроф;
• підвищити ефективність та оперативність оповіщення населення про аварію і, як наслідок, мінімізувати або взагалі уникнути жертв серед цивільного населення.

Довідка

Директиву Seveso I було розроблено й ухвалено після специфічної аварії в однойменному італійському місті Севезо, що сталася 10 липня 1976 р. Її специфічність полягала в тому, що, по-перше, в атмосферу потрапила одна з найбільш токсичних для людини сполук – 2,3,7,8-тетрахлордібензо-пара-діоксин (далі – ТХДД), а по-друге, керівництво підприємства навіть не підозрювало про наявність у викидній суміші високих концентрацій ТХДД.

Вважалося, що стався викид основного продукту – 2,4,5-трихлорфенолу, теж дуже токсичної речовини. І лише через п’ять днів у швейцарській хімічній лабораторії було встановлено, що разом з основною речовиною в повітря надійшла велика кількість ТХДД. Як з’ясувалося, при високій температурі, що утворилася в аварійному реакторі, певна частина трихлорфенолу трансформувалася у ТХДД. При нормальному плині реакції концентрація домішки ТХДД в основному продукті є на рівні 1 ppm. При перегріві реактора вона досягла як мінімум 100 ppm.

Щоб проілюструвати величезну небезпеку ТХДД, порівняємо його ПДК із ПДК фосгену. Для фосгену ПДК становить 0,5 мг/м3, а для ТХДД – 0,5 пг/м3, або 0,0000000005 мг/м3. Іншими словами, ПДК ТХДД у мільярд разів менший ПДК бойової отруйної речовини.

До речі, в Україні дотепер при оцінці рівня небезпеки потенційно небезпечного об’єкта враховуються тільки ті небезпечні речовини, які виробляються, переробляються, зберігаються або транспортуються на об’єкті (постанова Кабінету Міністрів «Про ідентифікацію та декларування безпеки об’єктів підвищеної небезпеки» від 11.07.2002 г. № 956). Тобто за аналогією з описаною вище аварією – без урахування небезпечних речовин, які можуть утворюватися при порушенні технологічного процесу або інших аварійних ситуаціях.

Перспективи

Сучасна ситуація є такою, що для задоволення потреб населення Землі, яке постійно зростає, у продуктах харчування природних ресурсів родючих земель уже замало. Вони або виснажуються, або їх фізично не вистачає. Обидві проблеми вирішуються в тому числі внесенням мінеральних добрив у грунти, непридатні для ведення сільського господарства. Отже, у довгостроковій перспективі обсяги виробництва хімічної продукції для потреб сільського господарства зростатимуть, а одночасно підвищуватимуться ризики настання великих техногенних катастроф, подібних тим, що сталися в містах Бхопал, Севезо, Йонава тощо. У зв’язку з цим із часом питання захисту населення та територій від можливих аварій і їх наслідків лише загострюватимуться.